<< Главная страница

ГЛИТАЙ, АБО Ж ПАВУК



Категории Марко Кропивницький ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Драма у 4 дiях i 5 одмiнах (Скорочено) ЛИЦЕДIÏ: Йосип Степанович Б и ч о к, багатий чоловiк, лiт 65. Мартин Хандоля, багатий селянин, лiт 45. С те х а, стара баба. Олена, ïï дочка. Андрiй Кугут, чоловiк Олени. X р и с т я, дiвчина, подруга Олени. Iван Павлович, заïжджий мiщанин. Юдко, шинкар. Зборщик. Кiндрат, хлопець, наймит Бичкiв. 1-й, 2-й, 3-й -- чоловiки. 1-а, 2-га МОЛОДИЦI. Дiвчина, лiт восьми. Двоє малих дiтей. Парубки, дiвчата й селяни. Дiється у Херсонщинi. ДIЯ ТРЕТЯ Хата Стехи. ЯВА 1 Олена (сама). Андрiю, Андрiю, отруто моя!.. Невже ж ти зрадив мене? За вiщо ж, голубе мiй, кате мiй?.. Дядько Мартин хрестився i присягався, що чув i вiн од якогось чоловiка, що Андрiй покохав другу!.. I ворожка гадала i теж сказала, що швидше мiсяць з сонцем зустрiнуться, нiж я з своïм милим!.. Ох, як же менi важко! Що ж менi, бiднiй, подiяти? Насмiявсь ти з мене, Андрiю!.. О, як би я хотiла насмiятись над тiєю гадиною, що вiдiрвала тебе од мого серця!.. Як же б менi це зробити? Не зрозумiю!.. Хiба на грiх пiти? Страшно, страшно!.. ЯВА 2 Входить С т е х а. С тех а. Доненько, доненько, дитино моя любая! Заспокойся ж хоч на хвилиночку!.. Не вбивай же мене своïм жалем!.. Сльозами та смутком не вернеш того, що вже минулось! Олена. Ох, яка страшна правда!.. (Пiдвела голову, пiдiйшла до матерi i взяла ïï заруку). Мамо! Придивляйтесь на мене, придивляйтесь пильноï Кажiть щиру правду, як Боговi Святому: чи вже ж змарнiла моя врода, зав'яла моя краса? Чи вже ж погасло у очах моïх безкрає чарiвне щастя, уста моï стеряли чарiвний посмiх; чи злиняли чорнi брови, личенько змарнiло?.. За що ж Андрiй мене зрадив?.. Вiн пише, що покохав другу, кращу й багату!.. А я бiдна, убога! А де ж вiн знайде таке серце?.. Моя краса, моï карi очi, моï уста рожевiï,— нащо вони? Нiкчемне, негiдне це багатство!.. Та, друга, у гарнiй одежi, у дорогiм намистi, а я у латанiй сорочцi. О, постривай же, мiй милий, пожди, мiй коханий Андрiєчку: уберусь i я у оксамит та в золото!.. Iдiть, мамо, зараз до Йосипа Степановича: нехай iде сюди, нехай зараз несе дороге намисто, перснi золотi! Нехай несе грошi, бiльше, бiльше грошей!.. Чого ви дивитесь так на мене? Я боялась грiха, бо боялася Бога: в Андрiевiй правдi, в його серцевi все було моє щастя, весь мiй спокiй, всi моï надiï!.. Андрiй зрадив мене, стоптав правду, зламав слово, i нема у моïм серцевi Бога. Тепер я грiха не боюсь, а бiдностi й злиднiв не хочу! Не жахайтесь, мамо! Кличте мерщiй Йосипа Степановича!.. Не я перва, не я й остання. Чим я краща вiд других? Iдiть же, iдiть скорiше!.. (Випихає матiр з хати). На грiх iду, на поквол людям, на радiсть сатанi i всiм пекельним душам!.. Зроблюсь вiдьмою, чаклiвницею, перекинусь у пташечку манесеньку, у звiра, у комашку i знайду тебе, Андрiю, зраднику мiй, кате мiй!.. Геть, сльози, з очей, геть, смуток!.. Смiйтесь, очi, спiвайте, устоньки!.. Пiсню, пiсню!.. (Здавлює голову). Усi, усi забула!.. Не згадаю нi одноï!.. Згадала. (Подумала). Та голосу не одведу... (Промовляє пiсню, музика тихо награє голос) В кiнцi греблi Шумлять верби. Що я насадила. Нема мого миленького. Що я полюбила. Ой немає i не буде — Поïхав за Десну, Роста-рости, дiвчинонько. На другую весну. Росла-росла дiвчинонька Та й на порi стала. Ждала-ждала миленького Та й плакати стала. (Говорить). Та й плакати стала!.. А я плакати перестала!.. (Задумалась). Боже, прости мене! В чiм прости? В чiм я согрiшила?.. Не знаю!.. Андрiй!.. Нема Андрiя!.. Помолюсь Господевi, уостаннє помолюсь!.. (Довго думає). Як же молитись?.. Забула, усi молитви забула! У головi важко, немов памороки менi забило i розум замурувало кам'яною стiною... Нема в серця нi жодноï молитви, i саме серце стерялось, збожеволiло... (Встає i, як снiп, звалилася на лаву, упали руки, голова звисла). Не вмiю молитов, не вмiю думати, не вмiю плакати!.. Забула, усе забула! ЯВА 3 Входять Бичок i Стеха (вже пiд чаркою). Олена (тихо). Ось i смерть моя! А я i кришечки не лякаюсь i не здригнусь! Бичок (залицяючись). Ну що, янголятко моє, все заспокоïлась? Олена. Заспокоïлась!.. Не плачу i не сумую... а згодом буду реготать! Бичок. Позвольте бiля вас сiсти? Олена. Сiдайте!.. Чого ж ви так здалеку? Сiдайте ближче! Знаєте, як у пiснi спiвається: Зелененький барвiночку, стелися ще нижче, а ти, милий, чорнобривий, присунься ще ближче! Я Андрiєвi колись приспiвувала цю пiсню; i вам би заспiвала, та не нагадаю... Як ще не була зарученою, то Господи як любила Андрiя: було жду зiрочки вечiрньоï, як пожовклая травиця сльозинки-ро-синки! Було вистою з милим од вечiрньоï зiрки i до ранньоï, цiлую, милую його ка i очi, його чорнi брови!.. I здавалось менi, що у ту годину все замовкало i замирало, немов закохане, немов зачароване; i небо, i зорi, i мiсяць бiлолиций нiби усмiхались i втiшались нашим коханням, вiтрець боявся подихнути, щоб не сполохати своïм повiвом того невимовного щастя; i соловейко нiмiв i затихав, прислухаючись до тих любих речей, щоб завтра ïх переспiвати на увесь мир,— найголоснiше, найлюбiше. (Засмiялась). Давно-давно це було!.. Йосип Степанович, багато є у вас грошей? Бичок. Стане, государине моя, на мiй вiк! Олена. А на мiй? Бичок. I на ваш стане! Олена. Добре тому на свiтi жити, у кого багато грошей: куди оком скине — усе його! Бичок. Так, так, государине моя! (До Стехи). Що ж, Степанидо Михайлiвно, ставте на стiл, що ви там принесли; здається, там усього доволi є, тiлько чарки бракує? С тех а (порядкує). I чарочку зараз подам! (Шукає на полицi). Олена. Чудно якось на свiтi дiється!.. I що менi на думку спливло? Гм! Колись-то, ще як я була молодою, а вiтчим за щось мене вибив та й випхав з хати,— а мене страх як ненавидiв вiтчим, багато я синякiв виносила вiд його рукi — ото я i пiшла собi до ставу, сiла на каменi та й плачу; чую, щось нiби спiва, я глянула убiк, аж дивлюсь: лежить собi пiд вербою у холодочку якийсь-то панич i виспiвує, i та пiсня навiки запала у моïй душi: Одному доля запродала Од краю до краю, А другому зоставила Те, де заховають!.. Чудно, чудно!.. Те, де заховають!.. А ще дивнiш ось що: що учора була я замiжня, а сьогоднi не жiнка, не дiвка!.. I учора ненавидiла я вас, Йосип Степанович, Господи, як ненавидiла, а сьогоднi здаєтесь ви менi не таким вже гидким та страшним!.. А нiхто ж то не вгада, що завтра буде. Може, завтра я вас покохаю!.. Бичок. Дай Господи, дай Господи! Олена. Перснi ви принесли? А намисто? Бичок. Осьдечки ж! Олена. Давайте сюди! (Бере намисто). Дороге та блискуче!.. Оця-то блискучiсть i красує очi, i пiдкупає розум, i дурить серце, i ламає волю!.. (Надiва собi на шию). Чом ви дзеркальця не принесли, я б подивилась на себе!.. Бичок. Завтра все получите! Вип'ємо ж з вами, Степанидо Михайлiвно, а Оленi Юхимiвнi пiднесемо канфетiв. (Подає ïй тарiлку з конфетами). Олена. Нi, i я вип'ю з вами! С т є х а. Чи ти з розумом? Нiколи не пила!.. Олена. А тепер питиму! Горiлочка тума зведе хоч кого з ума! А мене наведе на розум!.. Бичок. Це не горiлка, а ром; я його держу задля нашого станового, вiн дуже прихильний до цього напитку; та вiн i з чаєм, i з кохвiєм його п'є, i до страви, i пiсля страви... А позавчора ночував у мене справник, так мало не цiлу пляшку випив... Ну, дай же, Боже, щоб усе було гоже! Стеха (зiтхає). А що негоже, того не дай, Боже! Бичок. П'ю за ваше здоров'ячко, Олено Юхимiвно! Бажаю вам, щоб ви повiк були веселi та щасливi! Олена. Буду весела, буду щаслива!.. За грошi куплю i щастя, i талан!.. Бичок (частує Стеху). Викушайте! Стеха. Пошли ж вам, Боже, чого ваша праведна душа бажає!.. Ох, батечку, не занапастiть же моєï дитини!.. (Плаче). Б и ч о к. А хiба ж Бога нема над нами? Олена. А як вам не сором, мамо, плакати? (Регоче). Видаєте мене замiж та й плачете?.. Наливайте, Йосип Степанович, i менi, та повнiш, ущерть! (Випива). Ох, як же запекло, дух зовсiм зупинило!.. Бичок. Заïжте солодким, зараз полегша!.. Олена. Нi, нi, наливайте ще! Стеха. Що це ти, доню? Олена. Мамо, не ваша печаль! Лийте, Йосип Степанович! Бич о к налив. Повнiш! (Випила). Тепер я зовсiм весела! I горе як рукою зняло! А як Андрiй мене сватав, тодi я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом i музик не найняли? Адже сьогоднi ми i весiлля справимо: чортяка на смiтнику звiнчає!.. Дайте перстень, надiньте його на оцей палець... А цей перстень... (зрива з пальця перстень) хай вiн пропаде,— це Андрiïв перстень!.. (Кида його у вiкно). Тепер я з Андрiєм розвiнчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!.. Бичок. Отак краще! Дай Господь, дай Господь! Олена. Мамо, принесiть менi сорочку, ту, що я вишивала Андрiєвi, вона там, у коморi, я ïï подарую своєму молодому. С тех а пiшла. Йосип Степанович! Обнiмiть мене, пригорнiть до серця, та мiцно-мiцно!.. Бичок пригортає ïï. Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тiло, щоб вогнем всю запалило!.. Цiлуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цiлуйте ж так, щоб у очах потемнiло! щоб серце розжеврiлось!.. (Цiлує його). Отак, отак!.. (Одпихає його). Геть, холоднi губи, як у мертвеця, лице як лiд!.. Ох, якi ж ви гидкi, гидчiш вiд жаби!.. Стеха вернулась з сорочкою. Бичок. Лице потеплiє i губи розжеврiються, як пригорнеться до серця така квiточка, така кралечка. (Хоче обняти ïï). Олена. Вiзьмiть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась). Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку? Отакi ми злиднi!.. Хiба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горiлку, як воду! (Регоче). Бачте, хоч злиднi ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськiм будинку, а виховала по хлiвах та по мурах. Батько вiдцурався, мати дочку викохала, i до розуму довела, i з розуму звела!.. Стеха. Доню, доню, грiх тобi! Чим ти мене докоряєш? Олена. Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила. (Ухопила пляшку i п'є нахильцi). Бичок. Олено Юхимiвно, годi-бо вам! Олена (вiддає пляшку). Тепер вдовольнилась!.. Зовсiм розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима... Ох, як на душi легко!.. Мамо, пора молодим князю i княгинi постiль слати! Ха-ха-ха! ЯВА 4 Тi ж i Мартин. Мартин (обiрваний, труситься з перепою). Господи Вишнiй, чи я в тебе лишнiй? Як п'ють, то минають, як б'ють, то з мене начинають! Бичок (з серцем). Чого ти, п'янюго, причвалав? Мартин. На весiлля! (Помовчав). П'янюгою мене величаєш, перед людьми зневажаєш? А хто ж довiв до цього? Гей, куме, Йосипе Степановичу, стережись! Бичок (звомпив). Ну, годi, годi! Не возом тебе зачепив... Сiдай! Мартин (сiв). Менi нiчого вже терять, усе рiшив; ще душа є у мене, не торгуйся ж з нею, дорого заплатиш! Цiни не складеш!.. Бичок. Ну, просю ж тебе, замовчи! Мартин. Мовчу... (Схилив голову на руку). Бичок (до Стехи). Почастуйте його, мамо! Позвольте вже вас величать матiр'ю! Стеха. I вже, яка я мати! Олена. Величайте, величайте! А мене як ви будете величати? Бичок. Жiнкою моєю любою! О л є н а. А люди як мене величатимуть? Бичок. Частуйте, мамо! Стеха частує Мартина. Яке ж людям дiло? Мартин. Не жалуй, стара, наливай повнiш! Тепер у тебе зять багатий! (Випив). Ром? Давно я не пив рому! Пам'ятаєте, Йосип Степанович, як ми ще були приятелями i жили у добрiй злагодi? Налий, стара, ще! (Випива). Олена (до Мартина). Дивiться, дядьку, якого я собi чоловiка придбала, правда, вiн ще зовсiм молодий? Мартин. О, ще молодий: перша голова на в'язах! Бичок (убiк). От чортяка його притаскала! Олена (до Мартина). Чого ви такi понурi та нiби смутнi? Дивiться, яка я весела!.. Мартин (мотнув головою). I я зараз повеселiшаю! Налий, стара, ще!.. (Випив). I ти, Оленко, пий! Дурниця все — честь, чесне поводження, чесне життя, душа праведна, чуле серце,— все дурниця! Грошi всьому голова! Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що сьогоднi є! Стеха частує. Давай, давай, стара, швидш чарку, поки за серце не вхопило! (П'є). Нехай лучче язик задубiє, щоб зацiпило i занiмiло у головi! Нехай буде так, як Бог звелiв. Що ж, я вже й спiвать почну, так вже до спiвiв i порива!.. Пiдтягуйте менi! Спiвають. Ой хто п'є, тому наливайте. Хто не п'є, тому не давайте. А ми будем пити I Бога хвалити I за вас, i за нас, I за неньку стареньку. Що навчала нас Горiлочку пить Помаленьку!.. Бичок, спiваючи, обiйма Олену i цiлує. Олена (одпиха його). Ох, як гидко менi! Де пляшка? (Ухопила пляшку). А я буду пити побагато! (Зареготала, мов несамовита, i падає додолу). Завiса. ДIЯ ЧЕТВЕРТА ОДМIНА ПЕРША На кону рублена криниця, хрест дерев'яний i верба, далi ледве мрiє село. Смеркає. Через три днi. ЯВА 1 Виходять два чоловiки з мiшками на плечах, а косами i з люльками в зубах. 1-й чоловiк. Не пiду я завтра на сходку, хай йому враг, якого я там дiдька не бачив? Я лучче одпочину! За шiсть день так намахався косою, що й не знаєш: чи кiстки там в тобi усерединi, чи болячки та пухирi!.. 2-й чоловiк. Ну, а як знову накинуть копiйки: на земство, на волость, або на школу, або там ще на якi витребеньки?.. 1-й чоловiк. Нехай накидають, одну шкуру здеруть, а не двi!.. Та й хiба не однаково: чи та копiйка у кишенi телiпатиметься, чи пiде на обчество, папушi тютюну не купиш на неï, так на чортового батька вона менi? 2-й чоловiк. Чудний ти! Копiйка да копiйка, то вже й двi... 1-й чоловiк. Велика сума! Пару волiв купиш? Сядемо та пiдождемо Гната! Сiдають долi. 2-й чоловiк. З копiйок, брате, вироста капитал! 1-й чоловiк. Брехня! 2-й чоловiк. Чи тобi казав Свирид Напханько, що ото як тягали його до посредника за побите Бичкове просо, так каже, що посредник совiтував обiбрати глитая за старшину. 1-й чоловiк. Тобто Бичка?.. Вiн i сам вже себе постановив!.. Хто винен йому грошi та не оддає, то вiн i без суда лiзе у хату та й грабує! 2-й чоловiк. Забере скот i одежину, та й ще почне улещати: Не навiки, каже, я беру твоє добро собi — одежу сховаю, а скот у свою обору зажену, щоб ти не пропив та не розточав, а як роздобудеш грошей, принеси i тодi забирай своє добро!.. А де ïх у врага роздобути? Покомизишся трохи, посперечаєшся та знов до нього ж з поклоном! Та так i не зоглянешся, як виросте така сума, що й дiти, i внуки не вiдроблять. (Зiтхнув). Та ще й грошовитий чоловiк, то й сила, i правда його!.. I де вiн стiлько грошей набрав? Я так думаю, що його i в п'ять тисяч не вбереш! 1-й чоловiк. Може, й не вбереш!.. Чув я, що нiбито вiн з двiрських, з лакеïв: у якогось-то полковника служив, та той як помер, а вiн i затаïв грошi... Продав Бога, тепер запанував та й обдира мир хрещений! 2-й чоловiк. Ох, обдира, та ще й здорово обдира! Хто раз попався у його лещата, годi вже пручатись! Усе село у кормизi! Це ще гiрш настало, як за крiпацтва! 1-й чоловiк. Може, й гiрш! 2-й ч о л о в i к. То все ж таки пановi вклонявся, а тепер мусиш кланятись постоловi! Спершу жиди тiльки нас обдирали, а тепер вже й хрещенi люде начали грабувать! Тепер так настало: у кого грошi, той i пан! 1-й чоловiк. I жаба — риба, бо в водi сидить! Дай лишень тютюну на люльку, бо в мене й на подзвiння нема! (Накладає люльку i запалює). 2-й чоловiк. А як вiн мене обплутав, так навдивовижу! Заслаб позаторiк хлопчина мiй, Дмитро, я, знаєш, бiдкаюсь, сюда-туда, за бабами, за шептунами... Коли це рип дверi, входить глитай Йосип, поздоровкався зо мною та мерщiй до хлопця i ну бiля нього шептати та вишiптувати; далi вийняв балцаночку з якоюсь маззю та й почав хворого шурувати. Що ж ти думаєш, поки баба-шептуха пришкандибала, вiн одходив хлопця, єй-богу, не брешу! Так ото з того случаю Йосип i начав до мене учащати i почав надавати менi грошей на вiдробiток; а я дякую та радiю, що Господь послав несподiвану помiч. Подивився б ти, як вiн було увiйде у хату, то так дiтвора i вкриє його: тому медiвника дасть, тому бублика, iншому копiйку... (Зiтхнув). А як прийшлось вiдробляти, так я тепер тiлько чухаюсь у потилицю та мовчу-мовчу, бо сам винен!.. На тiм тижнi прийшов до нього та й кажу: Дайте яку роботу, щоб вже я вам не винен був*. Зосталось, знаєш, там за мною вiсiм карбованцiв. Що ж вiн? Нема, каже, роботи, нехай на той рiк вiдробиш! Я йому i вiддав би ïх, коли б були залишнi; так де ж тi, голубчику, залишнi вiзьмуться? Уосени прийде оплатка, ще й недостача буде! А як припаде тобi саме до скруту, от тодi той глитай i притириться в гостi, ну i муситимеш накинути процент!.. 1-й чоловiк. Павук, одно слово — павук! Скрiзь навкруги розкидав павутиння, i яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз i заплутається. 2-й чоловiк. Я не раз дивувався, що воно, думаю, за знак, що iнодi придиба до нього за позикою таке злиденне, таке обшарпане, що на ньому одним одна сорочка, та й та у латках, та й вiдкiля ж придиба? Аж верстов за двадцять. Ото я й зорю за ним! Як бачу вертається, я й перейму його та й запитаю: А що, вхопив у обидвi жменi? — Ось, каже, дав, спасибi йому! — i показує грошi...— Ще й обiдом, каже, мене нагодував i аж до нiг уклонявся менi, що здалеку прийшов до нього за позикою!.. А тепер вже я добре всьо зрозумiв: вiн позиче отакому харпаковi три карбованцi на вiчне оддання, а той i почне славити: що ось який Йосип сердечний чоловiк; люди й кинуться до нього за тiєю позикою, як до причастя: i пани, i мiщани, i з нашого братка хазяïна та дукарi; а йому цього Й треба, тут вiн i розкида павутиння! 1-й чоловiк. А глянеш на нього збоку, так такого богобоязного з себе вдає, що й... 2-й чоловiк. Вiн таки й характерник, я тобi скажу, i наклада з тим; що в болотi... Та де ж, голубчику, до всього вiн знає. 1-й чоловiк. О, зна!.. 2-й чоловi к.Вiн тобi i знахар, i ворожбит, i коновал, i все на свiтi!,. Пiди до суддi, вiн там аблакатує; на сходцi скаже слово, та ще як з iванголя додасть, так всi i замовкнуть, неначе ïм роти позашпарувало; увiйдеш у церкву — i там вiн старший навiть вiд попа: усiм дякам порядок дає! I старшина у нього пiд п'ятою, i становий пiд пахвою.., Я чув, як вiн казав старшинi, що воля, каже, простому чоловiковi не потрiбна, вона йому горе; вiн, каже, не вмiє нею користуватись. Клiтка йому потрiбна! Та ярмо!.. Коли ти, каже, бажаєш добра темному людовi, то держи його в удилах, як коня! 1-й чоловiк. А може, воно й справдi так треба? 2-й чоловiк (гарячиться). Брехня! Як то можна? 1-й чоловiк (помовчав). Павук, одно слово — павук!.. 2-й чоловiк. А як ловко те павутиння розкида, так навдивовижу! Я, каже, перший зарятую чоловiка при нуждi, я не дожидатиму, доки-то вiн ще насмiє до мене прийти та вклонитись... Бо iнший, каже, є такий гордий, що вiн охiтнiше помре з голоду або удавиться, нiж попросить! Та, кажу, ще аж тричi перехреститься, та ще таким великим хрестом,— от єй-богу! Як тiлько, каже, почую, що такому гордому пригода трапилась, мерщiй сам бiжу до нього i благаю, i вклонюсь, щоб прийняв вiд мене помiч!.. 1-й чоловiк. Мудра голова! 2-й чоловiк. А як, каже, зарятую я його раз, то вже вiн удвоє повинен менi вiддячити!.. I зараз додасть щось з Iвангелiя: Воздай, каже, десятерйцею! 1-й чоловiк. Цебто у Iвангелi так стоïть? 2-й чоловiк. Еге ж! 1-й чоловiк. А хто його зна, чи стоïть воно там, чи нi? 2-й чоловiк. Звiсно, ми слiпий народ, не грамотiï. 1-й чоловiк. Я йому винен три двадцять!.. Завтра вiднесу, хай йому враг з його грiшми! Вже вдруге мене не пiйма: одне через те, що я горiлки не вживаю, а друге... 2-й чоловiк. I Мартин Хандоля горiлки не вживав, а як пiймався у лапи глитаєвi, розпився i звiвся нiнащо! Жiнка з дiтьми пiшла у найми, а вiн був у шинкаря за попихача, з десятоï чарки, доки й дуба не дав! Лiкар як полосував, то сказав, що горiлка у ньому зайнялась!.. ОДМША ДРУГА Хата Бичка. Велика кiмната, як у панських будинках, дерев'янi дзиҐлики, стiл, покритий КИЛИМОВОЮ скатеркою; у кутку божниця i двi лампадки горять. ЯВА 1 Бичок (ходить по хатi). Думаю-думаю i нi на чiм не зупинюсь! Нiколи менi ще не доводилось бути у такiй пригодi, як тепер: не сьогоднi-завтра повинен Андрiй прийти, треба б ïï як-небудь з хати спровадити, а самому б на який час куди-небудь поïхати абощо, поки все те уляжеться та втихомириться. I як ти ïï спровадиш, коли зовсiм стерялась?.. Цiлiсiнький день i нiч все щось балака та регоче... То почне голосити, так голосить, аж луна по хатi йде. А учора мало мене не задавила, як ухопила за горло, то ледве-ледве руки ïй розняв!.. Написав сьогоднi до станового, просю у нього совiту й поради. Чорт менi дав пустити ïï до себе, хай би собi сидiла у материнiй хатi, певнiш би було дiло!.. Увесь вiк розумно робив дiла, так кiнцi ховав, що й наймудрiший не розплутав би, а пiд старiсть такого натворив, що вже й не знаю, як i викрутитись!.. А якщо становий завтра не приïде, поïду сам до нього, i там вже якось вiн мене порадить!.. (Помовчав). Отак третю нiч ходжу, як вартовий, боюсь i прилягти, щоб часом сонному чого не поробила. Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самiсiнькi вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одiб'є!.. I як це сталося, що вона вперлася у мою господу, я й не урозумiю?.. (Пiдходить до бокових дверей i загляда). Лежить... Може, заснула? (Одходе). Просив сусiднiх молодиць, щоб прийшли до неï на нiч, i грошi обiщав заплатити, коли ж усi жахаються вiд неï!.. Ну, сказать би, що вже невчений я на цiй поганi! Скортiлось на старiсть! Чи мало ж я бiдкався хоч би Й з своєю жiнкою, доки вона не вкрала у мене двiстi карбованцiв та не пiшла у байбузи? I голодом ïï морив, i в льох запирав, i посеред зими у ополонцi купав, i бив, i нiвечив!.. Таки призвiв ïï до того, що втекла! Тепер ще гiрша халепа! Ну, помороч, Йосипе, голову, розмiркуй!.. Нi, вже зарiк дам, доки вiку мого: не залицятися до того проклятущого зiлля, до гаспидських молодиць. Коли б Господь допомiг цього лиха збутись, поïду на прощу у святий Киïв, пожертвую аж двадцять п'ять на монастир!.. Вже сьогоднi аж двi лампадки засвiтив... I хоч би тобi лялечка у подвiр'ï!.. Одного робiтника держу, та й той у степу,— коней пасе... Розор менi з нею! Зв'язався з диявольською дочкою i тепер такий розход пiде, що й сказати страшно!.. Щодня лампадки свiтю, щоночi двi свiчки горять... I не приведи Господи! (Пада навколiшки перед образом). Боже милий, напути мене у моïй пригодi!.. Визволь мене, Милосердний, iз цiєï оказiЯ (Тихо молиться). ЯВА 2 Входить Олена. Олена (тихо входить). Яку чудну iграшку видумав Андрiй: заховався, а ти його й шукай! Усi закуточки обходила... Нема!.. Я спала, вiн пiдiйшов крадькома та й поцiлував мене... а сам i заховався!.. Ач як гаряче поцiлував мене, усе лице пашить!.. Знайду, знайду тебе та й пригорну до серця... щiльно-щiльно обiйму руками. Де ж це вiн? (Побачила Бичка, кидається до нього). Бичок (одскакуе з ляком). Бог з тобою, де ти тут Андрiя бачиш? Олена. Вiн тут!.. Я зараз чула його голос!.. (Тихо). Цить, мовчи! Ми його здуримо!.. Ходiм, ходiм зо мною, я знаю, де сховатись!.. Бичок. Опам'ятайся, вiд кого нам ховатись? Краще стала б навколiнки та помолилась Богу. Вiн оджене вiд тебе злого духа! Ти давно не молилась, i через те тобi не знать, що сниться... 4 Олена. Хiба я сплю? Бичок. Кажу тобi: помолись Богу, то й не буде тобi нiчого такого ввижатися!.. Олена (дивиться довго). Богу? Хто ж то такий Бог?.. Який Вiн? Чуєш, як щось у коминi гуде?.. То вiдьми прилетiли за мною, кличуть з собою на бенкет!.. (Зрива з себе платок). Розпатлай менi волосся, давай швидше мiтлу!.. Пора, пора летiти!.. А грошi дай сюди, я заховаю так, щоб нiхто не знайшов!.. З грiшми добре жить, а без них лучче пропасти!.. (Шукає по закутках чогось). Бичок (убiк). Що менi з нею робити? Побiг би кого-небудь покликати, та страшно ïï покинути, щоб часом ще хати не пiдпалила!.. Олена (бiжить до нього). Осьдечки Андрiєва правда, ось у жменi держу! Не дам, не дам тобi! (Промовляє чуло). А вже тая правда Та кривдою стала, А вже тая чорнявая Тужить перестала! Де моє дороге намисто? Де моï перснi? До Андрiя поïду, наряджусь, як пава, як краля, i в вiчi йому зарегочусь. (Показує рукою). Дивись, дивись, як його коханка-полю-бовниця на мене боязко дивиться. Чого ти на мене так визвiрилась? Вiзьми його, голубко, собi, я тiлько за тим i приïхала, щоб поглузувати та насмiятися над вами обома!.. (Затуляється за Йосипа). Осьдечки мiй чоловiк!.. (Пританцьовує). Я за нього затулюсь, затулюсь Та й нiкого не боюсь, не боюсь!.. Прощайте, зоставайтесь здоровенькi та не згадуйте нас лихом!.. Ха-ха-ха! Йосипе! Швидше додому, там дитина мала плаче, треба ïï погодувати; а то мати нагодують ïï баговинням та глевким лободяником! Бач, бач, вже й подавилась дитина!.. Мамо, мамо, що-бо ви робите? Дивiться, вже дитина зовсiм посинiла!.. Знаєш що? Купи менi синього на спiдницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очi у себе брало!.. Бичок. Опам'ятайся, Оленко! Що менi в свiтi Божому робить?!. Олена. Спать, спать!.. Лягай, милий, спати, а я цiлiсiньку нiчку не спатиму та плакатиму!.. Пам'ятаєш, Андрiю, серце, як я тебе в дорогу виряджала? Пам'ятаєш, серденько, як я тобi, плачучи, спiвала? Забула, як вона на голос!.. Лягай спочинь, мiй миленький, А я постiль постелю. Третi пiвнi заспiвають. То я тебе розбудю... Забула голос!.. Пам'ятаєш? Бач, з журби за тобою усе позабула. (Знову промовляє чуло). Ти вставай, вставай, мiй миленький. Годi тобi спочивать, А вже ж твоï воронi конi Та й посiдланi стоять!.. Ох, пригорни ж мене, зогрiй моє замерзле серце бiля твого теплого серця. (Притуляється йому до грудей). Ох, як же менi любе, як менi тепло. (Одскакує). Стривай, нагадала!.. Пiд перелазом, проти Бичковоï хати, є криниця. Так? У тiй криницi сидить жаба, зелена-зелена!.. То не жаба, не вiр, то Йосип! Стережись! Ох, не ходи туди! Чуєш, як жаба скрегоче? Скинь, скинь ïï з мене! Впилася в тiло, кров п'є!.. Стривай, я ïï вб'ю. (Вхопила палицю i кидається на Бичка). Бичок (хапа ïï за руку). Бог з тобою! Що ти робиш? Олена (випручається). Ох, холодна-холодна жаба! Скинь ïï, скинь!.. ЯВА З Тi ж, Андрiй i деякi селяне. Бичок (з ляком). Андрiй! Андрiй . Я!.. (Помовчав). Не сподiвались гостя? Вибачайте, що трохи опiзнився: довго шукав своєï хати та ледве потрапив у вашу!.. Може, знiчев'я сполохав вас, то вже не гнiвайтесь, Йосипе Степановичу! Олена (з криком). Хто це? Хто це? Андрiй? А де ж та розлучниця, отрута моя, твоя полюбовниця? Андрiй (тихо). Хто ти, молодице, ти менi щось не по знаку?.. Скидається трохи на мою Олену, тiлько щось дуже гарно зодягнена i простоволоса!.. Нi, це панi якась, а не моя Олена... Олена (здавлює голову руками). Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у головi! Давить мене, стискає клiщами залiзними!.. Сперло у грудях!.. (Дивиться пильно на Андрiя i мов скам'янiла). Андрiй. Чому ж, Йосипе Степановичу, не просите мене сiдати?.. А я бiльш двохсот верстов пiшки йшов i дуже стомився!.. Поспiшав до вас на весiлля!.. Кого ж це ви висватали? Спасибi вам, велике спасибi: i за вашу приязнь, i за щиру пораду, i за вашу прихильнiсть до моєï жiнки!.. Велика вам дяка, чесний ви чоловiк!.. Взяли мою жiнку, розiрвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. Одно тiльки нечесно: не вiтаєте мене i не дякуєте! Бичок. Я твоєï жiнки не держу, бери ïï хоч зараз. Олена (шепче). Бери ïï хоч зараз!.. Андрiй. Як же це так? Натiшились, а тепер бери? Бичок. Я ïï не силою взяв! Андрiй. Сама б то на грiх пiшла? Бичок. Сама... (Помовчав). Чого ж ти ще вiд мене хочеш? Андрiй. Поради! Радили ви багато разiв, порадьте ж i востаннє: як менi тепер бути? Ви чоловiк вчений, письменний!.. Де ж листи тi, що я через вас писав до Олени? Олена (шепотить). Листи писав до Олени... Андрiй пише, що покохав другу, кращу i багату... Пише, що вже нiколи не вернеться... Не сподiвайсь, каже, мене бачити нiколи... Я й не сподiвалась... Андрiй (учувши Тi речi). А!.. Тепер я все зрозумiв!.. (До Бичка). Пекельна душа, сатано! Вдовольняй же себе до кiнця!.. Вiзьми нiж, удар мене ось сюди!.. (Розхристує сорочку). Доконай моє тiло!.. Душу мою ти вже убив!.. Олена (сплеснула руками). Андрiй, Андрiй!.. (Пада мертва). ЯВА 4 Вбiгає Стеха. Андрiй (спокiйно). А осьде i порадниця, рiдна ненька... Поможiть панi пiднятись; бачте, пан i з мiсця не зворухнеться! (Показує на Бичка). Ач, ловко як навчилась падати, наче й справдi зомлiла! Стеха (пiдходе до Олени). Доню, доню моя! (Придивляється). Вона мертва! Андрiй. Мертва? Нi, то вона прикинулась мертвою. (Одпиха Стеху). Одiйди, стара, годi вже вам морочити мене! (Нахилився до мертвоï i приклав руку до серця). Померла, померла?.. Нi, нi, не вiрю!.. Олено, Оленко!.. Не лякай мене: я спересердя одiпхнув тебе, з великого жалю я зневажив тебе! Оленко, прости, прости мене! Промов хоч словечко!.. Одкрий оченята!.. Дивись, це я перед тобою, твiй любий, твiй коханий!.. Боже, Боже!.. Навiки закрились оченьки, склепились рожевi устоньки, замовкло серце!.. А хто ж мене тепер привiтає, сиротину, хто дасть порадоньки менi, хто посумує?.. Олено, Олено! На кого ж ти мене покинула?.. (Припадає до неï i голосе. Далi пiдняв голову i довго дивиться в лице ïй). Холодний, сухий, страшенний погляд!.. (Схопився). Люде добрi, мир хрещений!.. Дивiться, дивiться, як знущаються над нами тi, що Святе Письмо своïми очима бачать, тi, що правдою торгують i Бога купують!.. Дивiться, у нього повна хата образiв та лампадок!.. Церква — не хата! Вiн i Богу молиться по тричi на день, i поклони б'є, i цiлу обiдню вистоює навколiшках!.. А ми, слiпий народ, як-небудь лоба перехрестимо i в церкву не вчащаємо, через те й не умiємо так праведно, по-божому жить!.. (Приступа до Бичка). Порадь же, богопродавче, як менi з тобою помиритись?!. Бичок (з ляком). Рятуйте, хто в Бога вiрує! Андрiй (ухопив Бичка). Ти мене рятував увесь вiк, я ж тобi i вiддячу. (Ухопив нiж з столу i порснув його у бiк). Бичок (пада). Ох, Боже Милосердний, за що я загибаю? (Помира). Андрiй. Що, мiтко? Рука не схибила!.. Тепер, люди добрi, берiть мене, в'яжiть, закуйте у залiза!.. Убийте, я мертвець!.. Стеха. Ох, убий же, убий мене, стару вiдьму, мiй синочку!.. Я винна бiльш усiх!.. Ох, убий же, убий же мене!.. Андрiй. Тебе убити? Рука не здiймається на таку грiшницю, на таку гадину! Зоставайся на поквол та на глум всьому хрещеному мировi!.. (Припав до Олени). Горличко моя, серце мое!.. На кого ж ти мене покидаєш на цiм зрадливiм, холоднiм свiтi?.. Завiса.
ГЛИТАЙ, АБО Ж ПАВУК


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация